Хоч у мріях я полину,
Любі пані і панове,
Повернуся я в дитинство -
Неповторне, світанкове.
Я вже дід і є онуки,
І життя запізнє, сиве,
Чом же я вертаюсь знову
У дитинство пустотливе.
І той перший поцілунок,
Несвідомий, соромливий,
Я приніс тобі в дарунок
Перший вірш невибагливий.
Зникли в безвісті ті далі,
І видимі й невидимі,
Як у ховачка ми грались -
І були такі щасливі.
Грались, як сучасні діти,
Хоч давно дорослі стали,
Як було чогось радіти,
То в долоні ми плескали.
Відлетіло, відшуміло,
І вже пам`ять притупилось,
А дитинство те несміле,
Леше згадкою лишилось.
