Ніколи ,не могла б подумати,
Що гори вміють говорити,
Зображенням людських облич,
Рельєфом чітких
Втиснутих в твердиню.
Не руш їх спокою,не руш
Вони в темницю кам'яну
За тяжкії гріхи муровані навіки,
Але живуть,живуть
І кличуть і благають,
Холодним вітром нагло так торкають
Та плачуть,стогнуть
В надрах кам'яних,
Спаси!
