***
Навіщось знов біжиш до серця босий
І знов шепочеш зва́бливі слова...
В долонях мрії ніжністю голосиш.
Нічне кохання... Кава чи сова?
Не йметься сон… Невзутий… Роси, роси...
Лоскоче літом зап’ятки трава.
Навіщось ніч і ти - до серця босий,
І ці п’янкі спокусливі слова...
(13.05.12)
Та... трішки кава не дає заснути,
А, в принципі, я по життю сова.
Себе не впізнаю, такий розкутий
Я лиш з тобою, мавко лісова!!!
До серця босий... Ну а як інакше?..
Хіба підошвами святе хтось топче?..
Верх святості мені кохання наше!
О, що вона з тобою робить, хлопче?!!
ЛЕСЮ, РАДІЮ, ЩО ТИ ПРОДОВЖУЄШ ПИСАТИ СВІТЛІ ТВОРИ, ПРОНИЗАНІ ГЛИБОКИМИ РОЗДУМАМИ, ПОЧУТТЯМИ І НІЖНИМИ ЕМОЦІЯМИ
МОЛЮ БОГА, ЩОБ ТАКИЙ ПОЕТИЧНИЙ І СОНЯЧНИЙ ЛЕЙТМОТИВ НАДОВГО ПОСЕЛИВСЯ У ТВОЇХ ВІРШАХ!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Консуело...
Мабуть, чутливішої натури, а ніж Ваша, ще не зустрічала... Сонячного Вам настрою, люба!