UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: ПРИТЧА ПРО ОБАЧНОГО - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Інна Серьогіна, 26.05.2012 - 00:30
 У злегка гумористичній формі про такі глибокі істини - майстерно!  
Борода, 18.05.2012 - 11:32
То істина життя - і нині й прісно любіть, освідчуйтесь, аби не було пізно! Дуже повчальна притча, Валю!
Михайло Плосковітов, 12.05.2012 - 23:46
..то дійсно життєва притча, так знав я такого персонажа, там правда до домовини діло не дійшло, але вона вийшла заміж, розвелася, потім знову вийшла і врешті за третім заспокоїлася...
Леся Геник, 26.04.2012 - 21:31
У кожного є шанс на життя - тільки його не змарнувати, у кожного є можливість зустріти щастя, головне впізнати його... і не спізнитися...Як же у Вас майстерно вийшло! 
Андрій Чернівець, 26.04.2012 - 14:31
В класику. Без лести. Люди різні, у них різна частота і сприйняття, але ситуація ця мабуть трапляється у кожного.
Окрилена, 26.04.2012 - 13:26
"Іди додому. Пізно ....... " Як кажуть: в житті ми кожен день складаємо екзамен, але без права на перездачу... Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
точно сказано -- без права на перездачу... але є й інша цікава закономірність: добре складений іспит -- це ще не все... з часом, ті, Хто навчає, повертають нас до пройденого матеріалу, аби пересвідчитися, що ми його справді засвоїли... це так відверто робиться, якщо спостерегти... опиняють тебе в подібну ситуацію і "дивляться", як вчиниш цього разу...мені дозволили пару раз "перездати" провалені іспити... але довго я молилася-просилася, запевняла, що зрозуміла власний промах і більше такої помилки не припущуся... одна з таких "перездач" сталася по 17 роках після невдалого тоді "іспитування"... нас люблять... нас чують... нами переймаються... але вибір завжди належить нам... дякую Вам за нагоду поговорити про цікаве, дуже сподіваюся -- не тільки для мене...  
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
доля, і саме життя, мають своєрідне почуття гумору... ду-уже своєрідне... дякую Вам за візит і коментар, Володю...
Наталя Данилюк, 26.04.2012 - 12:39
Ні,люба Валю.Все гаразд.В нас сьогодні також сонячно,а вчора після обіду дощило.Лист Ваш-дуже зворушливий.Читаючи його,я думками поринула у Ваш світ-в роки Вашого світлого дитинства і щасливих та сумних миттєвостей...Сонячного і затишного Вам дня!   
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хай і Вас сонечко заціловує радістю і лагідністю... Ви ж -- Одуванчик... ось-ось засяють вже до неба Ваші прообрази-сонечка... 
viter07, 26.04.2012 - 12:35
Ото читаю: і сміюся, і сумую водночас. Така собі своєрідна класична епітафія! 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
оце правильна реакція, пане Вітре! життя найчастіше -- трагікомедія... зауважено, що все в ньому повторюється двічі -- спершу під видом трагедії, а згодом -- фарсу...
Наталя Данилюк, 26.04.2012 - 12:14
Кажуть,що щасливим бути ніколи не пізно...Та дуже часто люди випускають своє щастя,як пташку з долонь,думаючи,що воно нікуди не дінеться...Все ж таки,треба поспішати бути щасливими і не відкладати стосунки на потім.Повчально і мудро. 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Наталю, це -- іронійний вірш... хоча...смішного тут, може, й мало... колись це звучало для мене трагічно, зараз -- розважає... скажіть мені, любий Одуванчику, настрій у Вас, часом, не -- "хмарно"?... може, я листом Вас трохи засмутила? сподіваюся, ні... як у Вас з дощами, бо у нас вже другий день -- сонячно... рада Вас бачити...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я Вас зрозуміла... дякую...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО, 26.04.2012 - 11:16
ЦЯ ПРИТЧА - ДУЖЕ СУМНА, АЛЕ В НІЙ ТАКА ГЛИБИННА МУДРІСТЬ І ЧОМУСЬ ЗГАДАЛА ПРИСЛІВ‘Я "НЕ ВІДКЛАДАЙ НА ЗАВТРА ТЕ, ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ СЬОГОДНІ!"
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це притча... сумною робить її, мабуть, слово домовина... але то не обов"язково в житті до домовини діло доходить... але до прощання... якщо говорити прислів"ями, то я пригадала б "пока не потеряешь -- не поймешь"... але й Ваше прислів"я правомірне цілком... а ще -- "кто опоздал -- тот не успел совсем..", а ще: ...задним умом хитры...а якщо серйозніше, то 3 роки відпускає природа на те, щоб двоє закоханих встигли побудувати надійні і міцні, живі зв"язки між своїми світами... але їх треба будувати спільно, не сподіваючись, що той, хто любить -- нікуди вже не подінеться, отже, можна безтурботно споживати плоди почуттів іншої людини, грітися і ніжитися ліниво в теплі серця закоханого (чи закоханої)... по трьох роках тепло вихолоне, якщо не встановиться обіг сердечної енергії по колу... трохи заумно, мабуть, я тут балакаю... і в житті по різному буває, але трапляються і такі ситуації... дякую, Олю, за увагу і коментар...
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
