... Хвилин за двадцять до твого цілунку
було так холодно, так небезпечно,
самотньо й страшно на землі.
Мене долали сумніви і сльози.
Хвилин за двадцять до твого цілунку
гортала свій порожній зошит,
котилася клубочком безпритульних ниток,
не зачіпалася ніде, ні за який гачок
і не виводила нікого з лабіринту.
... Я знов стрічаюся у пам"яті з собою,
з минулого себе смикну за лікоть,
щоб розпитать усе про поцілунки,
про темні і незвідані дороги до тепла.
Щоб роспачу не дати вицідить надію,
яка тримає вже давно за шкірку...
А я себе тримаю, ніби варта...
Тремтять усі можливі нерви,
в очах і блискавка і грім,
танцюють хмари, вигарцьовують, мов коні
холодні струмені пульсують.
Все не вкладається у росклад ,
збивається із ритму , з часу...
Темно.
О, найтемніша крапля днини,
коли чекати не під силу,
коли вуста і провокують, і лякають.
Свідомість контролює мої рухи.
Мить.
Боюся втратить рівновагу,
бо дихає на мене літня піч.
Небесний шал тримає за зап"ястки,
примножує пульсацію у скронях,
думки шниряють непокірні
все ближче до звабливої мети...
Торкання...
Страхи, мов черв"яки,
сповзли у небуття.
Цілунок запалив свічки,
зманив усіх в окрузі світлячків,
освітлювать священне дійство.
Прожектори чуттів ввімкнулись -
роз"яснилось...
І млість шовково тіло огорнула,
ваніль, фіалки, персики, пачулі,
сандаловий аккорд нічної зваби,
і мускусу прозорий натяк
так небезпечно-довго притискав до плоті,
так довго не давав мені піти...
Хвилин за двадцять до твого цілунку
було так порожньо і темно на землі...
29.07.2010р.
