Ще так доволі рано,
Іще не сплять зірки,
Чому ж фортепіано,
Сплітає музики вінки?
То твої руки непокірні,
Зривають з клавішей акорди,
А ти нарочисто манірна,
Мов у кімнаті в тебе лорди.
Та насправді ти- самотня,
Закохана в туманний сивий ранок,
Коли його пора дрімотна,
Звабу стелить у свіжості приманок.
Скажи, чому тобі не спиться,
Й в гостях самотня ти у ранку?
Твій настрій в музиці ятриться,
Прогнати хоче мрію-самозванку.
А вона приємна й неслухняна,
І так пасує вранішній оазі,
На смак солодка і духмяна,
Розтопить музику в насназі.
І ти заграєш непритворно,
Ті ноти, що іще не грала,
І музика,безцінно-неповторна,
Відкриє те, що ти не знала.
В твоєму серці- цвіт любистку,
Він понесе думки легкі й крилаті,
І явить світу нову вістку,
Мрію ту ,що не згаса у суєти розплаті...
ID:
183236
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.04.2010 21:35:03
© дата внесення змiн: 11.04.2010 21:35:03
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
