"Ну що ж...Знову настала зима...
Де ж той стіг сіна,що в ньому торік я ховався?
Ба!..А нього ж давно вже нема.
Так хочеться вити, та місяць у хмарах сховався...
Схожий на скориночку хліба,
Та ні- як шматок ковбаси,
Все ж завию...У-у-у...Світло клятого німба,
Мій голод- це символ твоєї краси!
А холод- собачий...Ну, Боже, чому ж я -собака,
А не двонога істота,що маячить он в тому вікні?
Мені б кісточку в зуби, й тепло хоча б цього барака,
У-у-у...Тут свиня...Щастить же свині!
Хоч заріжуть, та живе,як сита матрона.
А я на свободі,в чорта свобода така!
В його роги хоч, як бісівська корона,
А з мене толку, як з мого хвоста...
Не здохну від голоду- холод замучить,
А як виживу зараз- то потім сусідній хлопчина приб`є,
З моєю бідою лиш смерть нас розлучить...
А це що?..П`янчужка. Він гріється з того,що п`є.
Я пробував, але ж гидота,
вже краще собакою бути- старим покинутим псом,
Ніж брати таке до власного рота,
Так...В цьому житті не везе нам напевно обом.
Піду, притулюсь,зігрію невдаху,
І заразом, хоч трохи, зігріюся сам,
Може засну, щоб не бачити цього морозного жаху,
І в сні хоч наїмся й дістану цей місяць хоч там..."
ID:
169355
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.02.2010 20:54:29
© дата внесення змiн: 01.02.2010 20:54:29
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
