У пам`яті погасли романтичні ночі,
Хвилюючих дівочих палких переживань,
Коли закохані, аж до межі, твої прекрасні очі,
Мене шукали в аурі безмежних сподівань.
За часом згаялись тонкі відтінки,
Яскравих барв любовних почуттів,
Та знай, в житті своєму не знайшов я більше жінки,
Яку б так просто розумів без слів:
В очах світлинки – це кохання,
кокетство в жестах- це жага,
Тремтіння вій – як докір за чекання,
Щоб зрозумів, яка для тебе це була вага.
Долоні складені в молитві –
Це болісне німе „пробач”,
Як пальці бігали по клавішам роялю мов в гонитві,
Це значить в тебе знову на душі тягар невдач.
А як виймала обруч із волосся,
Такий, до болю в серці, не забутий рух,
Я знав, бо так якось вже повелося,
Твій ніжний шепіт про любов торкнеться моїх вух...
Я відчував, як кров до крові,
З твоїм єством зріднився світ мого єства,
Й можливо ці слова й не нові,
З тобою я пізнав скрижалі справжнього любовного таїнства.
І хоч роки, як біль, так і не загоєної рани,
Лягли на плечі в сірій самоті,
Я все-одно ніколи не жалів, що був твоїм коханим,
Й кохав тебе в юному житті...
ID:
167589
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.01.2010 20:43:22
© дата внесення змiн: 22.01.2010 20:43:22
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
