Застогнало підвішене серце
і полилась червона ріка...
Доторкнулась до нього рука
і ошпарило все ніби перцем...
Загули водоспади в очах,
І посипавсь дощ сліз-пелюсток.
На долонях останній листок.
Це був страх у зіниць дзеркалах.
Залились ароматом лілей -
крихти мови, багряні, палали...
Доторкнулись до серця - змовчали.
Тільки крик - серед білих ночей.
Ти ішов, а серце кричало.
Очі впились у сльози мої...
Губи твої так тихо сказали:
"Він ніколи не буде твоїм..."
