Вже десять років, бажаним у серці
Лежиш на віврарі словесних нив,
Вже й ніч без тебе звикло пахне перцем,
А день війною в скронях віддає.
Не так усе, як доля нам писала,
Хтось жадібний змінив весь план світил,
На чужині ти, і мене тобі там мало,
А я не вірю, що завéршиться так все.
Крізь лід ловлю про тебе світлий спогад,
І пропадаю в маріанських роздумах щодня,
Сортую знов чотири цих наперстки:
Отрута, ти, терпке вино й вода.
