Колоски пшеничні на стерні пожовклій,
Зернами налиті, сповнені життя.
Пам’ятають руки з голоду посохлі,
Як збирало в полі їх мале дитя.
Пам’ятають очі сповнені надії,
Пам’ятають сльози по щокам текли,
Пам’ятають крики мами на подвір’ї…
Коли батька і брата з дому понесли.
Як молитву губи тихо шепотіли,
Як згасало тіло й плакала душа.
І коли весною гуси прилетіли,
Не було нікого,лиш одна жура.
Вечір йшов до хати, вже свіча палала.
Зернятка пшениці пам’ять віддали,
Як колись без хліба нація вмирала
Через те, що просто українцями були.
20.11.25р. Олександр Степан.
