Нехай я збожеволію... навіки і назавжди..
і морок непроглядний окутає любі хмарки.
Нехай мене скує параліч.. навіки і назавжди...
і лишиться лишень моє Серденько битися ладне.
Нехай я буду впійманий, неначе птах у клітку..
і воля мені навіть у сміливих снах не насниться.
Нехай мене шукають злидні, неначе їх було мало...
і очей тиск мене змусить кричати ізнов у кулака.
Нехай я не буду почутим... зізнання у пекло..
і вся Моя Любов коли - небудь це Данте Комедія.
Нехай мене здолає судорога... зізнання рук у свавіллі...
і всі персти світу зарегочуть, мовляв, я сдався.
Нехай я буду навпомацьки, немов під чоботом..
і вся Моя Поезія, о, це лишень лемент позабутий.
Нехай мене поцілять кулі, немов я того вартий...
і згаяне життя міріад, стане моїм словам скаргою.
Нехай.. Це буду я!
Не ти?
Нехай.. Небо таке блакитне!
Де ти?
Нехай.. Кат заніс сокиру!
Це ти?
Нехай.. Я дійду до кінця!
А ти?
