Жодної квітки не зріжу для вази.
Най доживають свій вік у садку,
Хай дотанцюють в осінньому вальсі,
Поки у перший мороз не впадуть.
Листя і дині, як світ кольорові,
Час на столі у альтанці розклав.
Дякую вересню, теплій погоді,
Й Богу, за те, що вино сюди дав…
Дякую всім, хто тепер у окопах,
Знаю, що осінь для них не така,
Як там, де в кріслі під пледом, Європа,
Мовчки сидить і дрімає, стара.
Тихі провулки і кава гаряча,
Паста, сир, піца, коньяк чи вино,
Що їй війна, яка нас доконала,
Їй не реальність життя це… Кіно.
Згинем, не згинем, вона й так не вірить,
Що скибка хліба й ковточок води,
Краще комусь аніж сто шматків піци…
То лиш у нас час страждань і чуми.
Годі надій…Світ байдужий до горя,
Доля країни в солдатських руках,
Поки, ще є у серцях наших воля,
Ми не зійдемо, як нація, в прах.
Поки ще є…Але все вже на грані,
Часто не знаєш, де ворог, де свій,
Чим все закінчиться, що буде далі,
Може, як Захід, Ти спиш, Боже мій?
Жодної квітки не дам скляній вазі,
Хай хоч вони вік протягнуть увесь,
Осінь в садочку…На серці наразі,
Біль і хандра, смуток, відчай і щем.
ID:
1047967
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.09.2025 18:05:09
© дата внесення змiн: 19.09.2025 18:05:09
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
ГАРНИЙ ВІРШ
