Вона була ще літньою грозою,
коли вдягала мальва оксамит.
Чорніло небо,
наливалося смолою,
ось ридма візметься
і прогримить.
А мальва біла,
що мара прозора,
як ранній промінь,
з наконечником стріли
її цвітіння
більше не повториш,
ще мить
і осінь
з гіркотою на дворі...
