Два народи
Вкраїне люба, вічне джерело свободи!
Домівка рідна для своїх синів.
Для українців – дітей слов’янської природи,
І іудеїв – вихідців з Йорданських берегів.
Розсіяв їх Господь колись по світу,
Позбавив батьківщини за гріхи.
Вони ж, не покидали мрії відновити
Свою державу, крізь століття і віки.
Ми тут жили, неначе й в себе дома,
Та самостійні були не завжди.
Що створювалося потом, кров’ю і сльозима,
Ні зберегти, ні захистити не могли.
І ми, і ви пізнали досить болю,
Від приязні до бійки лише крок.
Часами, так складалась наша доля,
Що й годі згадувати, але то урок.
Були погроми, різанина і свавілля,
Орендарі лихі і церкви Божі на замку.
Від пролитої крові вранішнє похмілля,
І безпробудний хміль в єврейському шинку.
Мільйони душ встелили шлях до світла,
Був Холокост і був Голодомор.
Ставали сотні праведниками світу,
Зберігши тисячі від смерті і тортур.
Багато схожого і різного між нами,
Не попсують образи спільної мети.
Бо Україна – це земля обітована,
І кращої у світі не знайти!
Нам хрест святий указував дорогу,
Давида зірка, вам світила серед хмар.
Єдиний вірний шлях до перемоги –
Нанести Голіафу в дві руки удар.
Ми сильні разом і вразливі по одинці,
Стосунки різні були протягом віків.
Але, якщо єврей очолив українців,
Не буде шансів в наших ворогів!
