коли ти прийдеш, аби почути мій голос,
то знай, що я втерла його у стіночки горла,
списала ним руки й обличчя кожної вулиці,
залишила на дзвіниці
бжолиного вулика
я ніби особина боса
і безголоса перед тобою
коли ти прийдеш, аби прощупати тіло,
то знай, воно розплилось
аквареллю панельних будівель,
усіх будівель міста, що стало притулком,
що стало і батьком, і моїм порятунком.
розкрапалась світлом я
(раптом прийдеш навідати),
вгризлась у землю, мовлячи «Боже, помилуй мя»,
розвіялась попелом,
стала частиною фрески,
плямою чорною на одземках берези.
раптом згадаєш, при́йдеш,
то знай, я стихла
я особина безголоса
як ти й просила.
