На узбіччі росте вишня.
Пилюку вітер несе по дорозі,
болять ноги, вже йти я не в змозі.
Зупиняюся під її тінню,
як добре, що проросла тут гідно.
Вишне, дозволь з тобою поспілкуватись,
ніде нам одне від одного ховатись.
Віти шумлять,
мабуть людську мову таки розуміють,
дорогоцінну прохолоду дарують, безцінну.
