Запросим друга радо, відкриєм тамниці,
приховані глибоко – комусь вони потрібні?
Згадаєм жарт старезний і разом посміємось,
аби лиш голос -- дзвоном , аби лиш – очі рідні.
Заплутаємось легко в словах, думках, розмові --
коли ми несерйозно балакали востаннє?
І я тобі нав’яжу – ти згодишся, нарешті --
кіно таке жіноче, таке сентиментальне!
Поставлю я тарілки, що для гостей тримала,
і купляться під настрій і без потреби квіти,
дістанемо платівки, заховані й забуті,
аби лиш все крутилось, аби лиш не жаліти!
