Від слів лихих я іноді беззахисна,
В душі не збудувала ще броню,
Але від цього навіть дуже радісна,
Що залишилася я справжньою.
Я намагалася себе зламати
І більш не проявляти почуття,
Але не можу я не відчувати.
Та інколи я плачу, як дитя.
Лише дну я правду зрозуміла,
Що якщо мати душу цегляну,
Не допоможуть їй ніякі крила,
Злетівши, вмить низвергнеться в пітьму.
