То було колись, Вкраїнi
Час прийшов лише гадать,
Чи були тодi ми вiльнi
I чи вiльним нам вмирать.
То було, а зараз мряка
I навала взiдусiль,
Сподiваясь, що подяка
Буде з вуст живих мерцiв.
Та не буде, бо не ляже
Той, хто баче край небес.
Хай помре, хто мовить "наше",
Хто в крові втопив свій хрест.
Чують браття, ми - навiки,
Ми - не воїни, ми - дiти
Тих, хто вiчнiсть создає,
І у нас життя своє.
