Крокує полем серпнева жінка.
Вже стигле серце і шкіра - житня,
Багряна сукня, немов пришита
До ніжних вигинів її стегон.
Тому що світ починався зі світла,
Тому що очі її вже ситі, -
Вона прозора, немов укрита
Солодким вітром.
Збирає сонце в свої корзини,
Ховає пожитки свої у травах.
А далі – тільки озиме жито...
Крокує полем серпнева жінка.
Не ображається. Не прощає.
бомба
