Квіточка
Гарна кімната. Просторе віконце.
Квітка маленька милується сонцем.
Пильно вдивляється в Божий цей світ,
Де народжується кожен новий цвіт.
Усе їй цікаве, усе незвичайне:
Небо безмежне, високе, безкрає.
Хмарки пухнасті пливуть навмання,
Веселка всміхається після доща.
Сонячні зайчики в краплях роси
Стрибають весело, повні краси.
Наче малеча, сміються гуртом,
Кличуть погратися під вікном.
Та за вікном неспокійна пора —
Лютий гуляє з вечора до рання.
Світло й тепло від дерев відганя,
Небо ховає у сіре вбрання.
Темною ковдрою землю накрив,
Щоб молодий первоцвіт не ожив.
Змагається сонце з колючим дощем,
Розрізує морок промінням-мечем.
Щедро дарує землі теплоту,
Будить дерева, траву молоду.
Мряка й тумани, холодна земля
Рвуться з кайданів, мов сплячі поля.
Наче вічність триває війна…
Та прокинулась квітка в долині одна.
— Сонечку ясне, благаю, прийди!
Світлом своїм моє серце зігрій.
Від люті й темряви захисти,
Дай мені сили до літа зрости.
Я ж іще зовсім маленька в полі,
Стебло моє тонке, листочки кволі.
Та вірю: весна переможе зиму,
Бо світло сильніше від ночі й диму.
