|
Мені років багатенько, кажуть баби, « Бабник»,
Маю хату, не бідненький, чую вслід, -«Похабник»,
Ну ото, діло таке - то, їм поговорити,
Я відверто все ж скажу, тож треба ж якось жити.
У сім`ї чотири брати, троє одружились,
Теж наміривсь посватати, думки розгубились,
По селі дівчат багато, я відростив вуса,
Ну, зробив, оце для того, щоб була спокуса.
Себе якось, самому хвалити не годиться,
Щось до жодної жінки, я не зміг наважиться,
І відкрити своє сердечко, почуття ніжні,
Котрусь хочу обійняти, вмить погляди грізні.
Правда зирять мужики, тільки посміхаються,
На очах до молодиць, сміло залицяються,
Зізнаюся, із мене, частенько всі кепкують,
Цілувати, як намірюсь, зразу відскакують.
Бо бояться згоріти, кажуть схожий на сонце,
Народився певно в жовто - гарячій сорочці,
В сині джинси одягнувся, взяв самий модний стиль,
Ще волосся приховає, одяг крислатий бриль.
Чуб мов сонячне проміння, добре кучерявий,
Ну, а вуса - сніп соломи, на лиці смаглявий,
Отак змолоду ведеться, як треба зробити,
Нову хвіртку, чи то паркан. Мене полюбити,
Обіцяють і все хвалять - майстер на всі руки,
А мені, то все образа, щиро скажу, муки.
Чому ж тільки обіцянки? Нащо травить душу?
І чого, скажіть заради, все терпіти мушу,
Не брехатиму, стіл накриють і сто грам наллють,
Тож самі мене гукають, жаль у душу плюють.
Враз прислів`я є на думці - «Не плюй у криницю»,
Пригадав, як там далі - « Бо прийдеш по водицю»,
Обзивати людину, зовсім же не годиться,
От й рахую зорі, бо часто вночі не спиться.
Вони ж мов цілують хмари - і я теж так хочу,
Щоб й мене хтось так цілував…. дуже довгі ночі,
Що ж робити, ото біда, як руді не в моді,
Подивлюся на курочок, півень на городі,
Підхід знайде до кожної і всі його люблять,
Який тут вже мати вихід, за що мене ( чублять)?
Так розсержусь буває, сокира, аж гуде,
Летять дрова за кілометр, поки гнів пропаде,
Лиш одну розраду маю, все піду до річки,
Як рум`яненьке літечко, ліг біля вербички,
Подивлюся на сонечко, я на нього схожий,
І чому, народ до мене отакий ворожий?
Мабуть буду, як те сонце, завжди одиноким,
Скажіть, винен? Шкода, життя, не вдалося легким?
Думки ввечері спокусливі, плетусь додому,
Про печалі всі свої не розкажу нікому,
Всміхавсь місяць ясний, зорі наче намистечко,
Йду й журюся укотре - Ох, де ж моє щастячко…
Червень2013р
ID:
764514
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.12.2017 09:22:48
© дата внесення змiн: 16.09.2024 16:40:09
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
