Шепчу люблю.
Та, що від того.
Мій шепіт, тиша проковтне.
Від цього почуття залишилось нічого.
Лише у мріях ми тепер одне.
Змінити, я не в змозі:
Ні цей світ, ні себе, ні тебе.
Стою. І дихаю печаллю на морозі.
Але надія з весною проросте.
Якби, я знав у ті далекі роки.
Як біль цей серце коротне.
То не зробив би ані кроку.
На зустріч вітру, що не дме.
Та справу зроблено. Я вже тут.
Застиг під вікнами твоїми.
Всі почуття сплелися в жмут.
Мої зізнання все ж спізнілі.
Застряг в любові, як в болоті.
Забрів в ліси дрімучі.
Знову тобі дарю свої безсонні ночі.
Благаю про одне – більш не мучай.
Як я до ранку дотягну?
