Хмари шматочками вати порозсипались,
Вата неначе солодка, та все ж дощова.
Я б собі в хмари оці взяла б та й заховалась,
Та трохи високо, і я ще й ростом мала.
Взяти б у жмені ту вату і гратись до ночі,
Потім вже нею вкриваються місяць й зірки.
Я теж хмариною білою бути так хочу,
Щоби без гроз і без граду. З роси і води...
Неба душа вся закутана у білі шуби, -
Заздрю я небу, що м'яко йому на душі.
Були б м'якими, як хмари оці, усі люди,
То би на світі інакше жилось... Не спішить
Жодна хмарина додому й дощем не лякає.
Поглядом м'якість черпаю з красивих небес.
Боже, зроби мою душу, мов небо, безкраю,
Щоб поміщалось у ній ще багато чудес...
16.07.17
