В люстрах вітрин, потойбіччям яскравим привабливих
В люстрах вітрин, потойбіччям яскравим привабливих,
межи німих манекенів, сезонно приборканих,
руху відсутністю в пози застиглі придавлених,
бачу себе - паралельну, стрімку, недоторкану.
Позабар’єрна і позаскляна! Чи ж пишатися
цим перевтіленням, тонко вітрини смакуючи ?
Дивно, та вмію зникати і знову з’являтися.
Вперше - упевнено йду, тіло стін ігноруючи.
Я – поводир собі?!..Дивна прогулянка, знакова.
Руку б потиснути власну, із люстра простягнуту.
Вам я, вітрини, за ігри в упевненість - дякую!
Вірю, що вже і без вас не спинюсь на досягнутім!
Влучно підмічена як нерухомість так і зовнішня впевненість манекена. Ось так в одній із прогулянок можна відмітити щось хороше для себе і взяти в застосування...
Так, та головне - навчитися долати перепони, так, як це робить твоє відбиття у вітринах.Важливо перебороти страх, невпевненість у собі.Дякую, що читаєте!
