Хтось казав: що написано без зусиль, читатиметься без задоволення. Щоправда, про літературу. Ваш вірш ніби про епістоли, такий специфічний жанр писемної творчості, так? А в тому жанрі інші чинники діють.
Самотність, гадаю, доволі природний стан. І це пов'язано в першу чергу із складною природою людини - коли спілкуються двоє, занадто багато залишається невисловленим, незрозумілим, непочутим, невідчутим і т.д. Ми "не зустрічаємося", як кажуть психологи, та й не навчені такому (а можна навчитися). Отже, час від часу - доволі часто - почувається людина на перехресті, електронному або чорноземному, усамітненою, на семи вітрах, непочутою, незрозумілою, не зустрінутою.
Хороший вірш, тільки от коментар плутаний вийшов.
