Умирає любов від утоми, а ховає її забуття.
Жан Лабрюєр Коли ти стрів той юний погляд кароокий
й потупив очі соромливо вниз,
а там – трава, а там – незнаний світ широкий…
Й неспалений вогнем притулок одинокий,
без котрого тобі не обійтись;
коли удруге погляд стрів на випускному,
і обгорнув крилом обох той білий вальс,
а серце билось, мов чмелений метроном. І...
несила відвести убік очей, до втоми,
й лоскітним вам примарився аванс;
коли її нема, а думка жаско млоїть,
і там, де серце, – вакуум, діра;
коли все інше вас уже не непокоїть.
й не мариться ганебне щось в житті укоїть,
та слово від одухи завмира;
коли до тебе хіть опівночі заскочить,
й майне, як тінь, уявна насолода,
(вона – мов сонця промінь серед ночі!)
й згадаються у білім вальсі чари-очі –
за пам’ять ту велика нагорода;
а ще – коли на ум не йде в часи негоди
ніч-ч-чого, лиш отой єдиний шанс,
а вам – про інше щось і думати вже годі,
нехай у світлу днину чи у непогоду –
згадався той
останній
білий
вальс;
коли в якісь тяжкі для вас обох хвилини
скотилась по щоці поли́нова сльоза,
а думка та, немов з глибини вод перлина,
до ваших світлих днів все
лине… лине… лине,
БУЛО КОХАННЯ!
Й не проросте на ньому д и к а д е р е з а!
_______
…Усім нам личило б таке Кохання –
Злетіло враз –
й до самого
заклання…
19.06.2016
Дуже гарні рядки, душевні.
Любов живе, неначе нагорода
В серцях, які вщерть сповнені тепла.
Вона в житті найкраща насолода,
Яка без спросу в серце увійшла.
І ти не знаєш, як прожить без неї,
І страшно про розлуку навіть уявлять..
І ти живеш лиш думкою цією:
Не випустить із серця благодать...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і нехай не узрить щастя той, хто його, кохання, зречеться чи забуде!
живімо, любімо кохатися, кохаймося, поки на цій землі! і цінуймо все, що було з нами, для нас.
знову повторю: достойно!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
, хоча майже всі про це мріяли в юності...
не чавіть... очей, Ніно! 
Приникайте ще, Ірин! 
...за третім разом... 
