Коли він приходив, напившись, вона зачиняла двері.
Тоді він писав пробачення на тонкому папері,
Просував в щілину, щоб вона їх знаходила і читала.
Раз за разом,
Хоч вона ніколи не відповідала.
Коли він приходив після тижня мовчання і блуду
Він протягував флягу їй, питав: Будеш?
Буду…
Він приносив з собою дощі й кілограми бруду,
Плакав від розпачу, бив кулаком себе в груди
І просив:
Пробач мене. Більше цього не буде.
Коли він приходив з синцями й набряклими венами,
Коли його серце аритмічно билося з ребрами,
Він писав їй пробачення далі і далі, й далі…
А вона, як завжди,
Нічого
Не відповідала.
