Тиждень тому я ходив у смутку -
Матка зникла, завмер розплід,
Кліщ напав на нову сім'ю,
Мурахи у вулику роблять кубло.
Дарма всі зусилля, знову невдача,
Гроші на вітер і згаяно час,
Зникло натхнення, не пишуться вірші,
Бо рими нема... Сів я і плачу.
Сьогодні дивлюся - та ось вона, матка!
Рясно засіяні всі стільники,
Кліща вбили ліки, і бджоли - в порядку,
А яйця мурах подзьобали шпаки.
"Знову все класно", як каже Горохов,
Лагідну дяку я небу несу,
Ось чую натхнення, і знаю - ще трохи,
І словом живим я окреслю епохи,
І Всесвіту всю невблаганну красу!
