Вільний вітер гуляє у полі.
Припада до берізки грудьми.
Одинокий, така в нього доля.
Зна:буває таке й між людьми.
Ніжно гладить березові віти.
Чом же плаче берізка, не зна.
Може, теж сиротина в цім світі?
І до себе крильми пригорта.
А березовий сік - її сльози.
Краять душу безрідну, сумну.
Зупинити їх просто невзмозі:
Нескінченна ріка... не до сну.
Колискову співа серед ночі,
Годі плакать, ну досить, сестрице.
Закривай свої світлії очі.
Ти біленька, моя лебедице.
Бачиш, вже журавлі прилетіли,
Швидко весну розбудить їх крик.
Он, як хмарка, вгорі забілили...
(То не сльози були, гіркий сік...)
Гарно, Надійко! Можна буть одиноким і серед людей; можна бути не сумним і в самотині, все залежить від людини, від її переживань, вівд настрою і страждань...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правильно кажете, що можна бути самотнім і серед людей!
Дякую за увагу!
