В важкі часи, у дні негоди,
Коли приходить жалю тінь,
Душа, мов спорчена погода,
Коли ти сам, коли один.
Ми довели себе до краю,
До краю жалi й небуття
I кожен день, самі ж питаєм:
За що нам, Бог, таке життя?!
Винити можна - кого хочеш,
Й не визнавать свою вину.
Признати може i не зхочеш,
Що сам себе зганя в труну.
