Я дивлюся на тебе
і в очах твоїх бачу біль.
Свій біль, віддзеркалений
і пережитий тобою заново.
Ти ховаєшся, намагаєшся бути
гордим, мужнім, дорослим.
Та зболене дитя виривається
назовні через повіки,
гойдається на віях
і падає на щоку
вологою плямкою.
Не вбивай.
Бо це наша спільна дитина.
