| |
| Перевірка розміру |
|
|
|
honeypot
|
Сни бувають різними
|
Вогні вечірнього міста сьогодні мали якийсь дивний лілово-абрикосовий відтінок. Це бешкетник-чарівник (побратим славнозвісного Оле-Лукойє) вирішив додати у вуличні ліхтарі часточку рожевої фарби й полив їх дощем із конфеті. Тепер ті світились незрозумілим маревом, потихеньку приворожуючи людські душі...
У темряві неба залунав дзвінок дитячого будильника. Чарівник солодко потягнувся, декілька разів позіхнув і відкинув теплу ковдру. Ноги опустилися на холодний блакитний паркет. Спочатку він наказав старенькій консьєржці приготувати гарячу каву з молоком, тоді нервово зав'язав квітчасту краватку, одягнув сірий дірявий фрак, а неначищені старомодні черевички з довгими носами взув навпаки. Спустився неохайним, кошлатим, у зім'ятому одязі, збентежено глянув на вечірнє місто. Йому не хотілось обходити снігові замети й бігати по ковзкому льоду.
Трішки подумавши, заліз на височезну дванадцятиповерхівку в центрі того самого Хрещатика, дістав улюблену дерев'яну сріблясту сопілку й зіграв перші ноти нікому ще не відомої сонати. Вмить із неба посипалися пелюстки рожевих троянд, які раптово танули, зустрівшись із червоними від вогнів сніжинками. Рожеве листя також відмирало, навіть не дочекавшись світанку. Здається, щось незвичайне мало статись у цей вечір.
На диво спокійно було у столиці, а поблизу Хрещатика на крижаній обочині лежала безпритульна жінка й намагалась зігрітись теплом власного напівживого тіла.
Сопілка все ще звучала... Захоплення високими нотами зіграло злий жарт — безпритульні собаки підняли голови доверху й жалібно завили.
Вітер ніс своїм холодним подихом тугу й жаль одинокої старенької матері за сином, безвісти зниклим під час служби в Афганістані.
Останній київський потяг від'їхав у далечінь. Чах-чах-чах. У-у-у. Бу-у-вай. Дру-у-уг.
Нарешті місто заснуло...
Чарівник у смішному картузі з прикріпленою набік трояндою кинув сріблясту сопілку додолу. Та не понівечилась, лише закопалась у хрусткому крижаному снігу й видала свою останню ноту - ноту ре.
Червоно-абрикосово-лілово-рожеві вогники померкли, конфеті в їхніх скляних шарах розтанули, на мить місто охопила суцільна темрява.
Побратим Оле-Лукойє підійшов до безпритульної жінки, що лежала поблизу Хрещатика, міцно обхопивши холоднющими руками висохлі від голоду ноги, й лагідно доторкнувся своєю чорною парасолькою до її змученої голови. На обличчі жінки вималювалась остання передсмертна посмішка. Здавалося, їй уже було тепліше...
Чарівник склав чорну парасольку, дістав із снігу свою улюблену сріблясту сопілку й на хвильку задумався. А й справді, чи достойні ці байдужі до чужого горя, самозакохані земні люди, щоб його кращий товариш і побратим, добрий чарівник Оле-Лукойє, дарував їм такі теплі й казкові сни?
©Діана Лакрімова
ID:
567370
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2015 17:26:24
© дата внесення змiн: 31.03.2015 17:41:35
автор: Діана Лакрімова
Вкажіть причину вашої скарги
|
|
| В Обране додали: |
|
| Прочитаний усіма відвідувачами (448) |
| В тому числі авторами сайту (2) показати авторів |
| Женьшень |
| Середня оцінка поета: 0 |
Середня оцінка читача: 0 |
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
|
|
| ДО ВУС синоніми |
Знайти несловникові синоніми до слова: ВідчуженняEnol: - Знайти несловникові синоніми до слова: візавіПод Сукно: - ти Знайти несловникові синоніми до слова: візавіПод Сукно: - ви Знайти несловникові синоніми до слова: візавіПод Сукно: - ти
|
|
|
Нові твори |
|
|
|
|
Обрати твори за період:
|
|
