Сьогоднішня ніч розпочалась зі слів: «Тобі не тре листівка?» зі смайликом наприкінці. Дивно, але це найкраще повідомлення у моєму житті. Звісно не тому, що я безмежно хотіла листівку, а зовсім з іншої причини. З якої? Я й сама ще не знаю і, напевно, знати не буду.
Ми закінчуємо цей рік кожен зі своїми проблемами, думками, емоціями. Ми намагаємось наповнити очікування майбутнього мріями та сподіваннями і щоночі стукаємось головою об стіну реальності. Це гнітить, але додає сил рухатись. Вперед? У кожного свій рух, навіть стоячи на місці ми можемо або змінити або занапастити світ. Інше питання: чий світ? Власний? Чи може того, що стоїть зліва?
Сьогоднішня ніч розпочалась квапливо. Я й навіть не могла й подумати, що маленька часточка мрії здійсниться. А скільки неочікуваностей чекає нас завтра? А, головне, кожного по одинці.
- Скільки мрій у тебе, дівчинко? – запитував розум мрійниці.
- Та стільки, що й у Всесвіті не поміститься. – відповідала запаковуючи подарунок.
- Віриш у чудеса?
- Ні. Не більше ніж у реальність.
Що дають один одному люди? До яких дій, роздумів, вчинків змушує їх емоція? Радості? Болю? Відчаю? Спокою…
Даруючи радість не думай чи буде щасливий хтось від того. Головне, щоб був радий ти. Головне, щоб ти пам’ятав за них, робив життя людей добрішим.
Кожен із нас стає потрібним тоді, коли нам потрібен хтось. Чи не так?
P. S. надихнуло The HARDKISS – Прірва.
