Сніг, що тікає крізь обмілілий пісок
Вимальовує дугу концерну
Виробництво торішнього міфологізму
Нагадує про те, що час настав
Осені личинкова сутність
Вимальовує м’якість підлоги
Розбий табір обіля врат,
А потім розбий вазу
Із запахом, що видається
Примарним
якщо даність – це незмірний лик відмінності
тоді чому ти мовчиш,
коли мовиш про важливість двобою
накрию саваном пустельного вітру
й відпущу посмішку на огидні декорації
кара й тіло кари,
у кишеньковому дзвінку
собаки й моєї собачності
світло й вогонь от пітьми
у надгортанному статуті
мого барабанного крику
тікаю у змінний масив,
одкриваючи кров’яну завісу
течи моя крове,
винурюй із мого
тіла,
аж поки мій розум
не звільниться
від ідеалізму
звикань.
Течи моя крове,
Тікай,
Як втік тодішній концентрат
Самозневаги
Сигнал сигналізації
Подасть
Мені напівобгризлу руку,
і
Я її потисну,
Авжеж
Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди,
чуєш
Відчиню дерев’яний стовбур
й застрибну туди
відчиню дерев'яний стовбур й
застрибну туди
відчиню дерев’яний стовбур й застрибну туди
зникну,
мов торішність.
