За вуличкою,
Навспак
Чорним
Монетам
Буденності,
Випаде
Крик
Чи то
Сонми
Боготворчих
Порухів
Шиєю
Банши
Облудлі
Обридлі
Глухі
до
стукоту
коліс
коней
смерті
вони
не почують
рахунку
життя,
жай
зе
ме
та
л,
хай
проклянуті
душі
спинять
води
почин
на хвилинний
мотив
завивання вітру
слався,
юначе
безголовий,
без нутра,
той,
у кого
кров,
піниться,
наче
вершкове
море Півночі
неси голосні
пісні своєї
вроди,
як зброю
затуплену
кроком
негоди
знеси замість
замкових сердець
череп столовий,
як вуста
брунатної
жінки,
що рознесла
своє тіло
о прибережні каміння,
задіваючи
шию
портових
звірів,
затягуючи
світло
за комір
повітря
і звідти,
і звідси,
і звідти,
і звідси,
звідусіль,
пісня
неминучої
загибелі
на землях
захованого
світанку
все бачиться
у танк̕у
із вимученим
надгрібком
поміж
очи̕ць –
світлих
темних
безпристрасних
