1
Все ж витікає із горла
Ріка
Ірраціонального
Все ж втомлює руки
Стара пані прядильниця
І там, ось за муром цього
Маленького світу,
Зостається очільна
Схема
Припливу
Порожньої бляшанки
Пиши-не пиши,
Все прийматиме
небо, котре потоплене
2
униз до гори, горою сміттєзважень
вважай, що поквитались з цвітом
комах,
котрого від нашої дужої руки
не стало,
і припинило цвісти дерево смутку,
і перечепились гаки за бар’єр
цукрового буття,
і стало все на місце:
світло зросло до рівня сонця,
ласощі відтанули
й перетворились на ситий дощ
у
цукерні старого пана Ламподера,
а насиченість достоту зійшла кольором
блакитним,
як хмари ль’єра гон лі.
3
Відриваю шмат шкіри, з осоння
Оселі Мед Елика,
І вилітає він своїм комашиним
Кличем за моєю рукою,
Летить, пурхає,
А потім ще й біжить,
Лютуючи, наче тріскотливий
Вогонь
4
я сотворю притчу про чинний
лютневий ранок,
але вона швидко звершиться,
як звершує океан тихий плач
дитячою цікавістю.
