Тридцять третій!
Як на сполох
Б'є великий дзвін.
Тридцять третій!
Їсти просять донечка і син...
.................................................
Нема сину чого їсти
Все кати́ забрали,
Не лишили навіть ріски
Й собак повбивали.
Нема доню в світі правди,-
Де її шукати?
Прошу в Бога для вас смерти -
Для катів розплати.
Бо як прийдуть в село знову,
То візьму сокиру,
Хоч Господа відцураюсь
І знеславлю віру,
Хоч нарушу закон Божий
Та все ж буду знати,
Хоч одного порубала
Розбійника - ката,
Що заморив діток моїх
Голодною смертю,
А по тому вже готова
І сама померти.
.................................................
Тридцять третій!
Тридцять третій!
Так і не діждала,
Щоб за діток помститися.
Без гріха вмирала...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
про те мені бабуся розповідала, та й не тільки
а цей вірш народився після розповіді однієї жінки, яка дівчинкою вижила в тому страхітті і братика зберегла розповідала, що Ангели до них приходили і поїли чимось теплим, коли вони засинали на декілька, а той більше днів. я повірила
Зі своїм народом, як з лютим ворогом - в облогу і на смерть усіх підряд...Чим же наш народ так цих катюг допік? Тим, що хотів волі, так він її завжди хотів. Їм це не мине, ще буде суд і Ваш вірш як набат б'є на сполох - пам'ятайте, не забувайте, не прощайте...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
розповідала, що Ангели до них приходили і поїли чимось теплим, коли вони засинали на декілька, а той більше днів. я повірила 
Вічна пам'ять замореним голодом... 
жахливо і сумно, бо того могло і не бути 
