Ні віскі, ні морфій не залікує твого болю
Ні одним клаптиком ти не закриєш тієї пустоти
Відколи ж брехня рятує від неволі?
Відколи ти боїшся висоти?
Ти ж у серці маєш те, що не вмира
А крила? У тебе ж крила є!
Забув, згубив, спалив свої вітрила
І хто тепер замки всі закрива?
Втікаєш
Боїшся згадати, що револьвер стоїть заряджений в кутку
Він вже давно тебе чекає
А ти все намагаєшся затьмарити як влітку
Була вона
Вона тоді тебе й врятувала
Загасила біль, вогонь вселила
Вогонь любові, чи як це смертні називають?
Тепер мовчать нічні світила, не відповідають
Не кажуть де її ховають
А ти й ніколи не шукав
Зрозумів, що втратив, що фінал
Пропив, пропав, і з пам*яті стирав
Їм ніколи не дізнатись як ти кохав
Кохав...
