Занурені пальці в твоє волосся
покриваються густою плівкою диму,
з якого тютюн осипається
і стає пов’язаним з берегом,
твої ноги скуті ланцюгами часу,
твої ноги скупі на лексичні морфеми,
а мені ж, а мені ж так хотілось
їх розімкнути і ввійти в тебе повністю,
якнайдалі
і дізнатись скільки насправді є відсотків кольору
у веселці
і чи справді червоний то любов,
а чорний – то смерть;
я холону разом із чаєм на паркеті
птахи плетуть гнізда на рефрижераторах,
сподіваючись прожити наступних десять років
у цьому пеклі з картону і пластику.
я мерзну, я холону у глотці грудня,
і падає постійно сніг,
і я вже не взмозі стояти під твоїм будинком,
чекаючи доки ти сплетеш мені светр із сіро-карими,
очима оленів
адже весь мій одяг затерся до дірок,
і у ньому з'явились попелясті комахи,
і я вирішив не мучити себе,
прийшовши до тебе на твій день народження
у цю непомітну для похмурості п’ятницю.
це не важлива дата,
це не істотно бути істотою,
що плете комусь одяг,
я засинаю,
я засинаю,
годинник танцює по моїх венах,
відображається протягом наступних трьох годин
та сама година 00:00 за Північчю,
00:00 за Сходом, і на Заході
літаки тікають у туманну блакить
згасаючи там,
замість комет,
а Південь, Південь пожирає мене,
а тому мені до нього не дістатись,
та й навіщо він мені,
якщо ти тут.
