Коли від цих буднів твердіють долоні,
І бруд їх, мов скалки, залазить під шкіру,
Тільки би душу не вкрили мозолі,
Тільки би серце не огрубіло,
Відгородившись трьома саркофагами,
Званими злістю, нудьгою , байдужістю,
А коли днина затягнеться хмарами -
Не розминутися б з мужністю!
Щоби цей світ кольоровий, незвіданий
Бачився казкою, повнився мріями,
Смугами чорними, смугами білими
Дні не минали...Безликими тінями
Хай ці печалі втікають за обрії,
А не шукають притулку у віршах,
Стрітися - з гарними, знатися - з добрими,
Встигнути, встигнути, встигнути більше!
І навтішатися дружбою щирою,
Намилуватися піснею гарною,
Бути для когось зорею єдиною,
Бути на світі коханою...
