Які слова убогі і безсилі!
Які думки свавільні і стрімкі!
Мов океанські неспокійні хвилі,
що розбиваються об груди маяків...
Їх зрадливі вогні посеред ночі
до себе ваблять невгамовність хвиль,
і б"ють кришталь глибин на піни клоччя,
висушують на гіркоту і сіль...
Отак мої думки - на волю рвуться,
довірливо на приязні вогні спішать, -
та об реальності жорстке каміння б"ються
і піною безсилих слів на нім лежать...
