Спасибі всім минулим дням, що їм життям сплатили мито,
Зима... Іще під снігом від осені лишився прілий запах,
Чи то від божевільності вітрів, чи від незайманості літа,-
Сигналить SOS… на вістрі голки, на яку нанизувати дні нові і дати.
Кульбабкам дякую, що жовто відцвіли, розвіявши свій пух по світу,
Метеликам, що лялечок нових сповити встигли у шовковий кокон,
А ще дощам, що по дахах і парасолях так слізно плакали за літом,
Піску в годиннику, що лиш протікав, не турбував нас рік за роком.
Безсонним ночам за написані вірші і Зірці, що у космосі пульсує,
А що їй рік старий, новий? Є вічність потім, і по нас, по мені…
Їй все одно кому світити і навіщо, вона моє спасибі не почує,
Вдихнімо світ і далі летимо… Допоки кров іще гаряча в венах.
