Здалось у вікно, що надворі - зима,
а то лиш зима серед літа в душі.
руді ліхтарі, темно-синя пітьма
І знову чомусь потягло на вірші.
І знову якісь недописані сни…
Колись наші сни ми писали разом!
Мабуть, я померла ТІЄЇ весни,
І наша весна обернулася сном.
І чорними вкрите навік пелюстками
Оте божевілля, нам дане на двох.
Лежить наше поле тепер поміж нами
І ліс той сосновий навіки засох.
І спогади в пам’ять, як гострі ножі…
Тепер і у мене порвалась струна.
Сьогодні щасливі, а завтра – чужі…
Здалось у вікно, що надворі – зима…
