Прозорі очі неба цвіту,
Що народилися лишень,
Поглянуть пильно та не сліпо -
У них життя та новий день.
Маленькі ще та теплі руки
Торкають мамині вуста -
Обличчя просить поцілунку...
Дитино, ти така проста!
Ще невловима Богоквітка -
Тендітна, лагідна й жива.
Як паросток, мала рослинка,
Собою землю пробива.
Ти - чудо, ти - мале майбутнє,
Ти - невловимий сонцесвіт...
Ти особлива й мами груди
Розкриють смак небесних рік.
Воно мале ще, та і зараз
Оцим життям вже дорожить...
Нас залишилося так мало,
Чи навчимось колись любить?
