Ти виліплюєш тишу, як чашку,
потім п’єш з неї чай із суниць.
Відбивається в чашці небо,
його смак злегка гіркий.
Випиваєш небо без цукру,
доливаєш у тишу води,
грієш руками глину
і виліплюєш жінку собі.
Заплітаєш у волосся маки,
одягаєш намисто із бджіл,
виплітаєш із вітру шати,
даруєш іскри з роси.
Наостанок малюєш усмішку
з вереснево-солодких сонць,
а тоді занурюєш обличчя у світло
і так зі світлом починаєш день.
