Прокидаюся разом з сонцем. Потягуюсь. Розплющую очі. Позіхаю на знак того, що відпускаю солодкий сон. Вмиваюся вранішньою росою. І так починається майже кожен новий день. Різняться мої ранки лише небом, його настроєм. Колись, воно вітає мене сонячною посмішкою, інколи похмурим туманним поглядом, іноді сльозами щастя. Люблю ранок, бо обожнюю прокидатись.
Ближче до полудня купаюся в теплих променях сонечка, іноді смакую барви веселки. Мій душевний спокій порушує лише людський крок чи дотик. Щохвилі опиняюсь на одинці зі страхом. "Тільки б не наступив хто", "тільки б не зірвали"."Дякувати Богу жива!"Щохвилі молю:"Не зривайте мене навіть з найблагороднішою метою". Приведіть людину, яку ви хочете вразити сюди. Нас тут вдосталь, щоб потішити око і напитись ароматом та кольорами.
Надвечір'я. Найніжніший вітерець торкається моєї шкіри, бавиться моїм волоссям. Найтепліший дощик омиває все тіло своїми крапельками так, ніби створює кожну з них тільки для мене. Відчуваю його запах. Він вирує в повітрі навколо мене. Хочу напитись тими краплями дощу. Засинаю, оповита місячним серпанком,а зорі, мої сестри співають мені колискову.
22.01.11
