і так, 18 років.
часто бувало, що хотілося укоротити собі ці роки. різні на то були причини, але постійно "витягували", як не з трабла, так із зловісної тринадцятки. звичайно, я вдячний, але бувають моменти, коли жалію. "смерть - це новий початок" -вважаю я. що ж я зроблю, людина я така.
люблю я сонце, люблю місяць, люблю зірки, люблю її... і вже нічого не можу з собою зробити. то були прекрасні дні проведені разом. пізнали всього, від солодкого щастя до гіркого нектару розлуки. в ній я знайшов сенс буття, шматочок життя... мого життя. невдовзі це перетворилось в наше життя, яке тривало так не довго, але так красиво.я щасливий тому що було. тепер ми в різних куточках країни, не разом... значить так потрібно. нехай, шоб не сталось, з ким би іншим вона не була, головне, що щаслива. я мав не достатньо кохання і щастя щоб поділитися з нею - це я усвідомлюю частіше і частіше. що ж є інші, більш сповнені коханням і щастям. а її я просто кохаю і бажаю їй щастя. я наврядчи потраплю на сонце, побуваю на місяці, доторкнусь до зірки і знову потраплю в її серце.
для мене друзі не мають пріоритетів, звань. справжні друзі - це невідємна частина мене. це унікальний орган в мені, який складається з декількох частинок(Людей). по-різному буває, деякі частинки відмирають і відновлються, з'являються нові. без цього органу я не існуватиму, він подібний серцю...
тож, низький вам уклін і щире дякую за те, що ви є... справжні.
все.
ID:
230778
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.12.2010 22:31:17
© дата внесення змiн: 23.12.2010 22:31:17
автор: vamp[UA]
Вкажіть причину вашої скарги
|
![vamp[UA]: коротко про головне. - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
