Прозорий вечір, мов кришталь,
мою відсвічує печаль.
Не заберуть її, на жаль,
вітри за небо чисте.
Звучать у пам’яті слова,
яких сказати не змогла.
Про те, що я тепер сама,
шепоче жовте листя…
Казки недоспаних ночей
у темноті твоїх очей
я не шукатиму тепер
ти в Вічність задивився…
А в серці гріються пісні
їм наші долі затісні,
їм не літати повесні
без тебе – повернися!..
Холодне небо, ніби птах,
купає крила у вітрах.
А я згораю у вогнях
кохання і розлуки!
Не на життя, а на віки
лиш ти один, один такий
в мені запалюєш зірки
не відпускай же руку!..
Чудовий вірш, Світлано! 
проситься на музику... 
